Дорога перетворень

Румі

Теоретические построения суфиев и их духовная практика отражают идею поэтапного восхождения бессмертного человеческого духа к единению с Творцом. Это и есть суфийский Путь — тарикат, который ученик (мюрид) проходит под руководством своего учителя-духовидца (шейха).  Одна из составляющих суфийского мировоззрения — утверждение полноправия различных религиозных учений человечества, каждое из которых по-своему отражает Единую Истину. Такой взгляд сближает людей разных вер, уничтожает вражду и недоверие между ними, делает любовь к ближнему поистине всечеловеческой. Такой взгляд уже восемь веков олицетворяется с глубоко почитаемым именем и бессмертным наследием Джалаладдина Руми: 

О люди всех эпох и мест, что о себе скажу я вам?
Моя религия — не Крест, не Иудейство, не Ислам.

Я все стихии перерос, я вышел из-под власти звезд,
Юг, север, запад и восток — не для меня, не здесь мой Храм!

Твердь и вода, огонь и дух — к их мощным зовам слух мой глух,
Я тотчас всё, чего достиг, за новую ступень отдам!

Не страшен мне горящий ад, не жажду райских я наград,
Я узы крови развязал — и я не сын тебе, Адам!

Я — вне событий и имен, я превозмог закон времен,
Я в каждом встречном воплощен — и неподвластен я годам!

Мудрість суфіїв

падщина суфійських шейхів XIV-XV ст.

Суфізм (ісламський містицизм) виник майже чотирнадцять століть тому — одночасно з ісламом — і поширився мусульманським світом. Спадщина суфійських шайхів невичерпна: від невеликих трактатів до багатотомних творів. Обрядова практика суфізму незвичайна і різноманітна: від останнього особистого аскетизму до пишних та багатолюдних музичних радінь. Ритуальна ж практика перетинається із сучасними психотехніками.

Ця книга описує шляхи суфійських шайхів. Житіє подвижника-суфія та обрані суфійські трактати дозволяють побачити суфія в житті, у його зовнішньому оточенні, у його повсякденній духовно-ритуальній практиці, у його світопізнанні. Шлях Богошукання — відкритий шлях, і його здолає той, хто йде. Задушлива спека, курна дорога, якою тягнеться одягнений у лахміття мандрівник, — і Бог як початок і кінець його шляху:

Предвосхищавшие, кои узревшими путь казались,
Порою в ярости неистовой метались.
Всепоглощающее изумление исходило от их душ,
Немощь, [вызванную] недоумением,
сделали спутником своих душ.